International Conferences. Ukrainian Political Sciences Association

Колєснік, Лідія. ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ // Матеріали V-ої міжн. студ. наук. конф. «Публічне управління в умовах глобалізації» (07.12.2018 р.) / за ред. В.М. Бебика. – Київ: ВАПН-NSG, 2018.




 

ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Колєснік, Лідія,   

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (Україна, Київ), 

кафедра політології і публічного управління та адміністрування,

cтудентка,

e-mail: koliesniklidia2018@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

У статті проаналізовано різні підходи до поняття «соціальної політики», виділено її характерні ознаки, визначено мету соціальної політики, проблеми, які вона розв’язує, зазначено основні напрями діяльності. У межах статті розмежовано  поняття об’єкта та суб’єкта соціальної політики.

Ключові слова: соціальна політика, ознаки соціальної політики, мета соціальної політики, цілі соціальної політики, завдання соціальної політики, сфери соціальної політики, проблеми соціальної політики, об’єкт, суб’єкт соціальної політики, напрями соціальної політики.

 

 

CONCEPTUAL CATEGORIAL APPARATUS OF SOCIAL POLICY

 

Koliesnik, Lidiia,

Student,

National Pedagogical Dragomanov University (Ukraine, Kyiv),

Department of Political Science and Public Administration and Management,

e-mail: koliesniklidia2018@gmail.com

 

SUMMARY

The article analyzes various approaches to the concept of "social policy", identifies its characteristic features, defines the purpose of social policy, the problems it solves, and outlines the main directions of activity. Within the article, the concept of an object and a subject of social policy is delimited.

Key words: social policy, signs of social policy, purpose of social policy, goals of social policy, tasks of social policy, sphere of social policy, problems of social policy, object, subject of social policy, directions of social policy.

 

Серед визначень поняття «соціальна політика» вчені не можуть дійти одностайності, адже існує велика кількість суперечливих одна одній думок. Саме тому, на нашу думку, варто більше уваги приділити питанню понятійно-категоріального апарату соціальної політики.

Недостатність теоретичного підґрунтя для формування соціальної політики в Україні, неоднаковість поглядів вчених на базові поняття соціальної політики зумовили актуальність обраної теми.

 

Мета дослідження – удосконалити понятійно-категорійний апарат соціальної політики.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

  • уточнити визначення соціальної політики;
  • визначити ключові поняття соціальної політики;
  • виділити характерні ознаки, мету, проблеми, які розв’язує соціальна політика;
  • зазначити основні напрями діяльності соціальної політики;
  • розмежувати поняття об’єкта і суб’єкта соціальної політики.

Об’єкт дослідження – це соціальна політика, а предметом дослідження є понятійно-категоріальний апарат соціальної політики.

 

Ступінь дослідженості теми. Питання розроблення й реалізації соціальної політики в Україні досліджували такі вчені: О. Іванова, Л. Ільчук, К. Дубич, В. Скуратівський, О. Палій, Є. Головаха, А. Крупник, питання зарубіжного досвіду реалізації соціальної політики розкрито в працях А. Труфен, Т. Семигіної, Є. Холостової, Г. Клімантової, О. Драган, Л. Цимбалюк, О. Гупало та ін.

 

Перші теоретичні концепції соціальної політики виникли на зламі XIX— XX сторіч, починаючи з праць Союзу соціальної політики. У цих працях визначалося, що соціальна політика має бути спрямована на поліпшення умов життя людей і запобігання революційних потрясінь. Розвиток соціальної політики був пов’язаний із переходом від державної та громадської благодійності нижчим прошаркам населення до вироблення загальнодержавних і місцевих систем соціальної допомоги [2].

 

Не існує найбільш вживаного визначення соціальної політики. У різних країнах це поняття потрактовують по-різному, але більшість з них схожі за змістом і мають багато спільного.

На думку О. Драгана та Л. Цимабалюк, соціальна політика – це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення. Визначальною у соціальній політиці є діяльність держави, спрямована на регулювання, стабілізацію і розвиток соціальних відносин у суспільстві та реалізацію задоволення соціальних потреб людини [4, с. 5].

 

За визначенням В. Скуратівського, О. Палій, соціальна політика у вузькому розумінні – це діяльність суб’єктів соціально-політичного життя, спрямована на формування соціальної безпеки держави. У широкому – це система цілеспрямованої діяльності суб’єктів, що сформувалися в суспільстві на певному етапі його розвитку і здійснюються на онові певних принципів і засад з метою забезпечення оптимального функціонування й розвитку соціальних відносин [11, с. 5].

 

Українським дослідником А. Крупником запропоноване визначення соціальної політики, яке розглядається як комплекс заходів, що здійснюються державними інститутами та недержавними суб'єктами з виявлення, задоволення та узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад:

  • перша група - ототожнення соціального та суспільного, тобто соціальна політика розглядається як «суспільні дії з рішення проблем, які стосуються всього суспільства». Мета соціальної політики – сприяти досягненню цілей суспільства;
  • друга група орієнтована на стабілізацію соціально-трудових відносин, регламентування відносин праці та капіталу, шляхом заборони екстремістських або радикальних варіантів розв’язання протиріч;
  • третя група розглядає соціальну політику як вид суспільної діяльності, яка орієнтована на потенційно соціально небезпечні верстви населення – непрацездатних, маргіналів, декласованих елементів, щоб через систему державної допомоги та суспільної благодійності забезпечити цим верствам мінімально прийнятний рівень задоволення їхніх потреб, добробуту і таким чином захистити заможні верстви від «можливої неконтрольованої люті»;
  • четверта група концепцій розглядає соціальну політику як інструмент, який пом’якшує негативні наслідки індивідуальної та соціальної нерівності через систему перерозподільчих заходів. Як правило, дії в рамках такого підходу мають на меті втримати диференціацію доходів різних верств населення в безпечних межах, а засобом виступає податкова політика;
  •  п’ята група виходить із принципів соціальної справедливості та соціального партнерства як базових цінностей сучасного громадянського суспільства та соціальної держави [9, с. 67].

М. Горлач вважає, що соціальна політика – це система програм, служб і заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює всі сфери життєдіяльності людей – виробничу, соціальну, політичну, духовну та регулює відносини між суспільством, колективом, громадою, особою в кожній з цих сфер і зонах їх взаємодії [3, с. 78].

 

Л. Ільчук розглядає державну соціальну політику як дії держави в соціальній сфері, що переслідують певні цілі, співвіднесені з конкретно-історичними обставинами, підкріплені необхідними організаційними й пропагандистськими зусиллями, фінансовими ресурсами й розраховані на певні етапні соціальні результати [7, с. 1].

 

Отже, спільним між усіма вищенаведеними визначеннями є те, що поняття соціальної політики пов’язане з діями держави, уряду чи інших організацій і спрямоване на покращення рівня та якості життя основних соціальних груп населення, їх соціальний захист, соціальне забезпечення.

 

До характерних ознак соціальної політики належать:

• колективність (використовує ресурси колективу, відповідає на колективні потреби);

• зосередженість на соціальних відносинах (використовує, змінює їх);

• обумовленість незадоволенням в економічному становищі в зв’язку з обмеженістю ресурсів [5, с. 266 — 267].

 

Мету соціальної політики О. Іванова визначає як посилення соціальної солідарності та підвищення загального добробуту [6, с. 89], а У. Моторнюк вважає, що вона полягає у створенні умов для формування, розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття, самореалізації творчого соціального потенціалу людини, особистості, її сутнісних сил, а також для задоволення людиною її соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей, підтримання у суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності [11, с. 25].

 

Цілі соціальної політики — розв’язання або полегшення соціальних проблем, зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації.

О. Іванова вважає, що завдання соціальної політики полягає в поліпшенні умов праці та життя всіх верств населення, надання особливого захисту й допомоги бідним та малозахищеним групам населення.

 

На думку У. Моторнюк, завданнями соціальної політики є:

1) створення умов для реалізації соціального потенціалу людини;

 2) сприяння розвитку соціальних, соціально-ринкових відносин;

3) перетворення соціальних чинників на одну із домінант економічного зростання;

4)  розвиток соціально-трудових відносин;

5) реформування системи соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення;

6) реформування ринку праці та зайнятості населення.

 

Поле діяльності соціальної політики обумовлене соціальними проблемами, що існують у суспільстві, охоплює групи населення, в яких виникають ці проблеми, обмежене певними сферами, що належать до компетенції соціальної політики.

Сфери діяльності соціальної політики: соціальний захист, зайнятість, охорона здоров’я, житлова політика, освіта.

 

Проблеми, які розв’язує соціальна політика: безробіття, економічної залежності, бідності, безпритульності, дискримінації, недужості та недієздатності, підтримки мінімальної норми харчування, зменшення нерівності невигідних умов, забезпечення соціальної злагоди і солідарності [6, с. 89].

 

Не можемо залишити поза увагою питання об’єкта та суб’єкта соціальної політики. Адже на думку одних вчених, суб’єктом соціальної політики виступає держава, але є й інші точки зору. О. Іванова вважає, що об’єкт соціальної політики - все населення країни, в якому, виходячи зі специфічних потреб, можна виділити такі соціальні верстви: немовлята й матері, діти і сім’ї, молодь, працездатне населення (зайняті та безробітні), пенсіонери, старі люди, важко хворі та інваліди, люди, які постраждали внаслідок війн, катастроф, стихійних лих, біженці та мігранти, національні меншини, а суб’єктом є держава [6, с. 89].

 

В. Скуратівський, О. Палій до об’єкта соціальної політики відносять суспільні, соціальні відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних  соціальних потреб та інтересів, освоєння й творення соціальних цінностей [11, с. 6], а до суб’єктів соціальної політики, на їх думку, належать людина, держава, суспільство та інститути, політичні партії, громадські організації, асоціації громадян, колективи, фонди, суб’єкти соціального захисту (підприємці, роботодавці) і суб’єкти, що здійснюють діяльність у різноманітних формах як у межах інституціональних структур, так і на громадських засадах [11, с. 10].

 

Є. Холостова так само, як О. Іванова, визначає об’єктом соціальної політики практично все населення країни (з акцентом на соціальний захист малозабезпечених категорій населення, які перебувають у важкій життєвій ситуації), а суб'єктом соціальної політики, поряд з державою, виступають також:

  • державні відомства та установи;
  • органи місцевого самоврядування;
  • позабюджетні фонди;
  • громадські, релігійні, благодійні чи інші недержавні об'єднання;
  • комерційні структури і бізнес;
  • професійні працівники, які займаються розробкою та соціальної політики, добровольці;
  • громадяни (наприклад, через участь у громадських ініціативах, групах самодопомоги і т.д.) [12, с. 25].

У. Моторнюк дотримується думки, що об’єктом соціальної політики є соціальні відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей (дивись таблицю 1.1), а до суб’єктів належать людина, держава, суспільство, соціальні спільноти та інститути, політичні партії, громадські організації, асоціації громадян, колективи, фонди тощо [10, с. 25].

 

Зважаючи на вищезазначене, серед вчених немає одностайності щодо визначення об’єкта і суб’єкта соціальної політики. Адже О. Іванова та Є. Холостова дотримуються думки, що об’єктом соціальної політики виступає все населення  країни, а В. Скуратівський та О. Палій, У. Моторнюк до об’єкта відносять процеси життєдіяльності соціуму, соціальні відносини, які впливають на формування соціальної безпеки людини. Одні дослідники визначають суб’єктом соціальної політики – державу, на думку інших, суб’єктами виступають люди, які здійснюють соціальну діяльність  у різних галузях суспільного виробництва та мають різні масштаби впливу на розвиток соціального суспільства й соціальної безпеки людини або різні установи, об’єднання, органи місцевого самоврядування, комерційні структури та ін.

 

Для здійснення ефективної реалізації соціальної політики варто розглянути сфери її діяльності.

Наприклад, В. Капіцин до напрямів соціальної політики відносить:

1) охорону здоров'я та обов'язкове медичне страхування;

2) підтримку сім'ї, дитинства, материнства і батьківства;

3) житлову політику, комунальне, побутове обслуговування населення;

4) підтримку пенсіонерів та інвалідів;

5) соціальне обслуговування населення;

6) охорону навколишнього природного середовища;

7) федеральне і місцеве (муніципальне) облаштування мігрантів, особливо біженців і вимушених переселенців [8, с. 6].

 

На відміну від В. Капіцина, український політолог О. Гнидюк виділяє такі напрями соціальної політики:

  • політика в сфері доходів населення, яка передбачає встановлення соціальних стандартів життя, параметрів життєвого рівня, забезпечення зростання заробітної плати;
  • політика зайнятості та охорони праці, яка передбачає законодавче встановлення засобів охорони праці, видів і форм соціального страхування, забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, запобігання безробіттю;
  • соціальний захист, що передбачає визначення та встановлення параметрів пенсійного забезпечення та інших видів соціального страхування, соціальної допомоги, соціального обслуговування, а також соціальних пільг і гарантій;
  • демографічна політика, яка передбачає стимулювання репродуктивного зростання населення, державну допомогу сім’ї, регулювання міграційних процесів;
  • політика розвитку соціальної сфери: культурна, мовна, релігійна, молодіжна, рекреаційна політика, охорона здоров’я, у сфері освіти, науки, тощо [1].

На думку У. Моторнюк, соціальна політика держави включає:

1) регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

 2) вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості; 3) розподіл і перерозподіл доходів населення;

4) формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

5) створення системи соціального захисту населення;

 6) забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

7) захист навколишнього середовища тощо [10, с. 25].

 

На думку І. Григор'євої, соціальна політика спрямована на надання допомоги бідним і на боротьбу з бідністю, розвиток соціального страхування, роботу з молоддю, стимуляцію зайнятості, активізацію перекладу одержувачів допомог в розряд економічно і соціально самостійних особистостей.

 

У такий спосіб соціальна політика розглядається системно, характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: жит- тєздатності, стабілізації, консолідації та розвитку суспільства. Основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо.

 

Висновки

Отже, єдиного базового визначення поняття «соціальної політики» не існує, але спільними між усіма є те, що соціальна політика пов’язана з діями держави, уряду чи інших організацій і спрямована на покращення рівня та якості життя населення. До характерних ознак соціальної політики належать: колективність; зосередженість на соціальних відносинах; обумовленість незадоволенням в економічному становищі в зв’язку з обмеженістю ресурсів. Метою соціальною політики визначено: створення умов для оптимального функціонування соціальних відносин, задоволення людиною її соціальних потреб, підтримання у суспільстві соціальної злагоди. До проблем, які розв’язує соціальна політика належать: безробіття, економічна залежність, бідність, безпритульність, дискримінація, недієздатність, підтримка мінімальної норми харчування, забезпечення соціальної злагоди і солідарності.

 

Дискусійним є питання  визначення об’єкта і суб’єкта соціальної політики. Адже О. Іванова, Є. Холостова дотримуються думки, що об’єктом виступає населення  країни, а В. Скуратівський, О. Палій, У. Моторнюк до об’єкта відносять процеси життєдіяльності соціуму, соціальні відносини, які впливають на формування соціальної безпеки людини. Одні дослідники визначають суб’єктом соціальної політики – державу, на думку інших, суб’єктами виступають люди, які здійснюють соціальну діяльність  у різних галузях суспільного виробництва  чи різні установи, об’єднання, органи місцевого самоврядування, комерційні структури та ін. У підрозділі також зазначено основні напрями соціальної політики.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Гнидюк О. Світовий досвід оптимізації соціальної політики [Електронний ресурс] / Олександр Гнидюк. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukr.life/uk/news-ua/incidents-ua/svitovij-dosvid-optimizatsiyi-sotsialnoyi-politiki/.
  2. Головаха Є. Соціальний захист населення і соціальна політика в Україні // Соціальна політика і соціальна робота.— 1996.— № 1.— С. 39— 43.
  3.  Горлач М. Політологія : наука про політику : [підручник для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Горлач, В. Г. Кремень. – К. : Центр навчальної літератури, 2009. – 840 с.
  4.  Драган О.І, ­Цимбалюк Л.Г. Соціальна політика: Конспект лекцій для студентів спеціальності­ 7.03050501, 8.03050501 «Управління персоналом та економіка праці» галузі знань­ 0305 «Економіка і підприємництво» денної­­ форми ­­навчання. –­ К: НУХТ, 2012. – 116 с.
  5.  Звєрєва І. Основні терміни та поняття у галузі соціальної роботи // Соціальна робота з молоддю в Україні / За заг. ред. І. Звєрєвої.— К., 1997.
  6.  Іванова О. Передумови формування соціальної політики в Україні [Електронний ресурс] / Олена Іванова. – 2000. – Режим доступу до ресурсу: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/5164/ivanova_peredumovy_formuvannia_sotsialnoi_polityky.pdf?sequence=1&isAllowed=y.
  7.  Ільчук Л. І. Світовий досвід моделей соціальної політики та їх можливість використання в Україні [Електронний ресурс] / Л. І. Ільчук – 2015.  –   Режим доступу : http://ipzn.org.ua/svitovyj-dosvid-modelej-sotsialnoyi-polityky-ta-yih-mozhlyvist-vykorystannya-v-ukrayini/.
  8. Капицын В. М. Социальная политика и право: сущность и взаимозависимости / В. М. Капицын. // Российский журнал социальной работи. – 1998. – С. 1–16.
  9.  Крупник А. С. Соціально-захисна спрямованість державної соціальної політики в умовах трансформації українського суспільства : дис. канд. політ. наук : 23.00.02  / Крупник А. С. – Одеса, 2002. – 169 с.
  10.   Моторнюк У. І. Соціальна політика як необхідна умова функціонування соціальної держави / У. І. Моторнюк // Економіка та держава. - 2016. - № 12. - С. 23-26.
  11. Скуратівький В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 200.
  12. Холостова Е. И., Климантова Г. И. Социальная политика: учебник для академического бакалавриата / Е. И. Холостова [и др.] ; под ред. Е. И. Холостовой, Г. И. Климантовой. — 2-е изд., пер. и доп. — М.: Издательство Юрайт, 2015. — 395 с.

 

REFERENCES:

1. Hnydiuk, O. (2016). “Global experience in optimizing social policy”. - Available at: http://www.ukr.life/uk/news-ua/incidents-ua/svitovij-dosvid-optimizatsiyi-sotsialnoyi-politiki/.

2. Holovakha, Ye. (1996). “Social protection of the population and social policy in Ukraine”, Sotsial'na polityka i sotsial'na robоta, vol. 1, pp. 39-43.

3. Horlach, M. (2009). Politolohiia: nauka pro polityku [Politics is the science of politics], Tsentr navchal'noi literatury, Kyiv, Ukraine.

4. Drahan, O.I, Tsymbaliuk, L.H. (2012). Sotsial'na polityka: Konspekt lektsij dlia studentiv spetsial'nosti «Upravlinnia personalom ta ekonomika pratsi» [Social policy: A summary of lectures for students of the specialty «Human Resources Management and Labor Economics»], NUKhT, Kyiv, Ukraine.

5. Zvierieva, I. (1997). Osnovni terminy ta poniattia u haluzi sotsial'noi roboty [Basic terms and concepts in the field of social work Basic terms and concepts in the field of social work], Sotsial'na robota z moloddiu v Ukraini, Kyiv, Ukraine.

6. Ivanova, O. (2000). “Prerequisites for the formation of social policy in Ukraine”. - Available at: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/5164/ivanova_peredumovy_formuvannia_sotsialnoi_polityky.pdf?sequence=1&isAllowed=y.

7. Il'chuk, L.I. (2015). “World experience of social policy models and their possibility of use in Ukraine”. - Available at: http://ipzn.org.ua/svitovyj-dosvid-modelej-sotsialnoyi-polityky-ta-yih-mozhlyvist-vykorystannya-v-ukrayini/.

8. Kapicyn, V.M. (1998). “Social policy and law: essence and interdependence”, Rossijskij zhurnal social'noj raboti, рр. 1–16.

9. Krupnyk, A.S. (2002). “Social-protective orientation of the state social policy in the conditions of the transformation of Ukrainian society”, Abstract of Ph.D dissertation, Political institutions and processes, Odesa national legal academy, Odesa, Ukraine.

10. Motorniuk, U.I. (2016). “Social policy as a necessary condition for the functioning of a social state”, Ekonomika ta derzhava, vol. 12, pp. 23-26.

11. Skurativ'kyj, V.A. and Palij, O.M. (2002). Osnovy sotsial'noi polityky [Fundamentals of Social Policy:], MAUP, Kyiv, Ukraine.

12. Holostova, E.I.; Klimantova, G.I. (2015).  Social'naja politika: uchebnik dlja akademicheskogo bakalavriata [Social policy: a textbook for an academic undergraduate], 2nd ed, Izdatel'stvo Jurajt, Moscow, Russia.

 

 



Обновлен вчера. Создан 08 дек 2018