International Conferences. Ukrainian Political Sciences Association

 

Слюз,Тетяна.ВПЛИВ ДЕРЖАВНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ НА ДУХОВНУ КОНСОЛІДАЦІЮ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ//Матеріали V-ої міжнародної студентської наукової конференції «Публічне управління в умовах глобалізації»(07.12.2018р.)/за ред. В.Бебика




 

ВПЛИВ ДЕРЖАВНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ НА ДУХОВНУ КОНСОЛІДАЦІЮ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

 

Слюз, Тетяна,

Національна академія державного управління при Президентові України (Україна, Київ),

кафедра соціальної і гуманітарної політики,

аспірант,

e-mail: taniasliuz25@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ

В статті аналізовано практичні аспекти реалізації державної політики у сфері культури у контексті духовної консолідації українського народу. Розглянуто вплив глобалізаційних процесів на формування культури та національної ідентичності суспільства. З’ясовано пріоритети консолідації українського суспільства, чинники об’єднання та роз’єднання українського суспільства на підставі думки українців. Охарактеризовано проблеми реалізації сучасної державної культурної політики. Окреслено напрями вдосконалення чинного законодавства щодо врегулювання проблем державної політики у  сфері культури через прийняття нового Закону «Про засади державної культурної політики». Визначено перспективи роботи ключових інституцій у сфері культури задля забезпечення духовної консолідації українців, зокрема Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, Міністерству культури, Міністерству інформаційної політики України, неурядовим експертним інститутам.

Ключові слова: культура, глобалізація, консолідація суспільства, державна політика у сфері культури.

 

THE INFLUENCE OF THE STATE CULTURAL POLICY ON THE SPIRITUAL CONSOLIDATION OF UKRAINIAN SOCIETY IN GLOBALIZATION CONDITIONS

 

Sliuz, Tetiana,

National Academy for Public Administration under the President of Ukraine (Ukraine, Kyiv)

Department of Social and Humanitarian Policy,

PhD student,

e-mail: taniasliuz25@ukr.net

 

SUMMARY

The article deals with the practical aspects of the implementation of state policy in the field of culture in the context of the spiritual consolidation of the Ukrainian people. The influence of globalization processes on the formation of culture and national identity of society is considered. The priorities of consolidation of Ukrainian society, factors of unification and separation of Ukrainian society based on the opinion of Ukrainians are determined. The problems of realization of modern state cultural policy are described. The directions of improvement of the current legislation concerning the regulation of problems of the state policy in the field of culture are outlined through the adoption of the new Law "On the Principles of State Culture Policy". The prospects of the work of key institutions in the field of culture are defined in order to ensure the spiritual consolidation of Ukrainians, in particular the Committee of the Verkhovna Rada of Ukraine on Culture and Spirituality, the Ministry of Culture, the Ministry of Information Policy of Ukraine, and non-governmental expert institutions.

Key words: culture, globalization, consolidation of society, state policy in the field of culture.

 

Інтеграція різних держав, у тому числі України, у світовий культурний процес на принципах мультикультуралізму не сприяє розвитку національної культури, залишаючись офіційним курсом культурної політики держав-лідерів. У країнах, що розвиваються, простежується наявність недостатньо ефективних законодавчих та адміністративних механізмів, відсутність належної державної фінансової, юридичної та інформаційної підтримки національної культури. Як наслідок, поширюється явище культурної уніфікації за рахунок втрати національної культурної самобутності. Національна культура, її захист і збереження постають нині не лише як питання національної, а й «загальнопланетарної безпеки» [6, c.121].

 

Динаміка процесів глобалізації загострила проблему національно-культурної ідентичності, яка сьогодні перетворилася на одну з найважливіших проблем, що турбує не лише культурологів, але й соціологів і політологів в усьому світі. На сьогодні криза ідентичності прослідковується практично у всіх країнах. Підґрунтям цього виступає те, що глобалізація є руйнацією традиційного політичного порядку, який базується на принципах державного суверенітету та національно-культурної інтеграції. Дослідники виокремлюють стрімке ослаблення традиційних інструментів політичного управління і, як наслідок, вакуум влади.

 

Сьогодні жодна культура, нація, країна, соціальна група чи індивід не сприймаються як замкнуті чи самодостатні суспільні феномени. Їм усім властивий взаємозв’язок, взаємообумовленість і взаємовідношення. Ці складові, які на перший погляд забезпечують культурну взаємодію, в умовах сьогодення постають вкрай складними елементами у наслідку процесу глобалізації. А вирішення таких питань потребує формування та впровадження зваженої культурної політики. Глобалізація забезпечує інтеграцію народів та держав у єдиний культурний простір. Процеси глобалізації є причиною змін у найважливіших соціальних інститутах сучасної цивілізації: змінюється роль держави, демократії, цінності свободи, відбуваються порушення ціннісно-нормативної системи суспільства [6, c.122].

 

Для створення і розвитку гармонійного мультикультуралізму у певному суспільстві, країні, регіоні перш за все необхідна наявність свідомої державної політики та відповідних заходів, які одержать підтримку як від законодавчої, так і від виконавчої влади. Якщо державна політика не реалізовуватиметься, то усі дискусії про необхідність мультикультуралізму у поліетнічному суспільстві залишатимуться лише у просторі теоретичних рефлексій і досліджень для вузького кола науковців.

 

Глобалізація загострює і виявляє особливі грані проблеми співвідношення європейської та американської культури, а також сукупності окремих культур решти частини світу, головним чином, країн, що розвиваються. Глобальні трансформації світових культур вже не можуть розглядатися у відриві від політичного контексту. Уявлення про те, що культура – вища цінність, а збереження культури будь-якого народу – найважливіше завдання, що наявність множинності культур є передумовою подальшого прогресивного розвитку людства.

 

Починаючи з економічної сфери, глобалізація поступово утверджується у культурних і політичних процесах. Змінність ситуації характеризує трансформаційність, що варто враховувати у глобалізаційному дискурсі. В цьому контексті трансформаційні процеси галузі культури під час своєї еволюції набувають суперечливого характеру. Очевидно, що глобалізація змінює не тільки ландшафт світової економіки і політики, але і якість життя людської спільноти та її культуру. Під поняттям глобалізації прихована ціла низка серйозних чинників, потенціал яких для культури лише починає розкриватися.

 

Поряд з цим, новий етап розвитку української державності дав поштовх появі інноваційних суспільних відносин, орієнтації на принципи ринкової економіки. Ці зміни вплинули на розвиток економічної системи держави, зокрема і суб’єктів сфери культури та освіти. Провідна роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку належить органам державної влади та місцевого самоврядування. Подібну роль не можна недооцінювати, бо занепад культурної сфери та освіти призводить до духовної деградації людини, що негативно впливає на розвиток трудового потенціалу держави.

 

Перебування сучасної соціально-культурної сфери у кризовому стані потребує розробки та формування такої моделі управління всіма задіяними ресурсами, яка б ґрунтувалася на взаємній співпраці між органами державної законодавчої та виконавчої влади, громадськістю та безпосередньо суб’єктами сфери культури та освіти. Подібна співпраця повинна базуватися на повній та безперервній взаємодії у вирішенні питань культурного розвитку, що відповідає специфіці культурної сфери і є важливою в умовах становлення громадського суспільства в Україні [5, c.40].

 

Ефективно побудовані організаційно-економічні відносини є важливої складовою ефективного функціонування закладів сфери культури та освіти. Кардинальні зміни в культурній та освітній сферах, які зумовлені ринковими, політичними, економічними та соціальними перетвореннями вплинули на розвиток старих та сприяли виникненню нових різноманітних суб'єктів культурної та освітньої діяльності, заснованих як на державній (комунальній) так і на приватній власності. Це призвело до кількісних та якісних змін у культурно-освітянському житті країни.

 

Разом із тим, на думку громадян України, за даними центру Разумкова, консолідації українського суспільства найбільшою мірою сприятимуть:

- подолання існуючих соціально-економічних проблем, підвищення добробуту більшості громадян (67% опитаних);

- подолання корупції і притягнення корупціонерів до відповідальності (66%);

- зміна влади в Україні, прихід до влади чесних, професійних, некорумпованих людей (51%);

- більш справедливий розподіл суспільних благ, зменшення розриву між статками багатих і бідних громадян (48%);

- збільшення участі громадян у вирішенні соціально важливих проблем на державному та регіональному рівня (29%) [4].

 

Відповідаючи на питання: «Що може бути основою для єднання жителів України?», найчастіше українці дають такі відповіді:

- «спільне бачення майбутнього напряму розвитку держави» (62%);

- «спільні проблеми, які стоять перед громадянами України сьогодні» (59%);

- «спільна історія та спільні оцінки подій і діячів історичного минулого» (43%) [4].

 

Ці три чинники називають найважливішими для єднання жителі всіх регіонів.  Ще 22% вважають, що такою основою може виступати спільна державна мова і стільки ж – спільний ворог.

 

Чинниками роз’єднання країни, найбільшою мірою, на думку громадян, можуть виступати:

- федералізація України (на це вказали 33% опитаних);

- вступ до оборонного союзу з Росією (32%);

- курс на членство в НАТО (31%);

- відмова від повернення Криму, згода на надання особливого статусу окупованим територіям Донбасу (31%) [4].

 

Як бачимо, традиційними чинниками забезпечення консолідації вбачаються подолання корупції та стабільний соціально-економічний розвиток країни. Поряд із цим духовній консолідації найбільшим чином сприяє культурний розвиток громадян. Адже потреба в нових цінностях суспільства, про яку останнім часом все більше говорять в Україні, стає визначальною для розвитку країни. Все очевиднішою стає також необхідність розробки і впровадження інклюзивної культурної політики, яка визначатиме як напрямки розвитку саме культурної царини, так і бачення розвитку країни в цілому в довгостроковій і середньостроковій перспективі. Така культурна політика створюватиме загальні рамки для трансформації суспільства на національному, регіональному та місцевому рівнях. У період докорінного перетворення суспільства – соціокультурного, політичного, економічного – культура є важливим інструментом розвитку, примирення та консолідації зусиль усіх суспільних груп і всіх спільнот.

 

Ключовими причинами низької дієвості положень законодавчих актів стосовно сфери культури є відсутність дієвих механізмів відповідальності за порушення законодавства. Важливим також є той аспект, що на розвиток культурної сфери, окрім «власних» законів та нормативно-правових документів, мають потужний вплив прямо не пов'язані зі сферою культури акти податкового, трудового, бюджетного законодавства, а також закони щодо місцевого самоврядування [5, c.43].

 

Відсутність системної і стабільної законотворчої діяльності у сфері культури перешкоджають створенню розвиненої та дієвої законодавчої бази, робить неможливим впровадження таких засобів і механізмів реалізації державної політики, які б були оптимальними і змогли б забезпечити гідний розвиток сфери культури. Це в свою чергу призводить до ще більшого поглиблення кризових явищ, посилення негативних тенденцій в культурному розвитку суспільства.

 

Тому, важливим є впровадження таких заходів державної політики на практиці, як контроль за дотриманням законів та прийнятих рішень, за виконанням держпрограм, за реалізацією профінансованих державою культурних проектів і заходів, забезпечення прозорості дій держави у сфері культури [6, с. 150-151].

 

Суттєвою проблемою, що існує в сфері культури досі є «залишковий принцип» її фінансування. При розподілі коштів Державного бюджету існує певна градація сфер на першочергові, а отже «головні» та так званий «залишок», який в свою чергу теж поділяється за своєю «важливістю». Саме до цього «залишку» і належить сфера культури. Не можна лишати осторонь і приватні заклади сфери культури.

 

Держава повинна піклуватися розвитком приватних закладів у сфері культури, наглядати та сприяти розвиткові соціально-орієнтованого ринку. З метою розвитку творчої конкуренції та пожвавлення ділової активності в сфері культури та мистецтва  органи державної влади та місцевого самоврядування мають можливість вдосконалювати процедуру реєстрації підприємств та громадських організацій, залучати до процедури підвищення кваліфікації працівників сфери культури, сприяти розвиткові відповідної інфраструктури, готувати кваліфіковані кадри [5, c.44].

 

Актуальною проблемою для країни є дефіцит висококваліфікованих працівників – фахівців високого рівня в різних сферах. Тому вирішення проблем обдарованості, творчості, інтелекту поступово переростає у послідовну державну політику, спрямовану на адекватне стимулювання творчої праці фахівців.

 

Як зазначає С.П. Кучин, сучасна соціально-економічна ситуація в Україні не дозволяє водночас і у повному обсязі вирішити складний комплекс проблем, що нагромадилися за останні роки в сфері культури. Сучасний стан розвитку закладів цієї сфери характеризується:

-     критичним станом сфери культури на фоні соціально-економічної кризи;

-     слабкою матеріально-технічною базою установ культури;

-     загостренням матеріальних проблем суб’єктів сфери культури;

-     низьким рівнем економічної і юридичної компетентності;

-     перевагою в умовах економічних перетворень «бюджетної свідомості»;

-     складністю переорієнтації мислення в управлінні сферою культури; низьким рівнем соціальної захищеності працівників даної сфери [5, c.44].

 

Здійснення ефективної культурної політики вимагає якісного оновлення її інституційної та правової бази. Вирішити зазначені проблеми можна шляхом прийняття нового Закону України «Про засади державної культурної політики», що кореспондується із реалізацією «Довгострокової стратегії розвитку української культури − стратегії реформ», та із «Меморандумом щодо плану першочергових заходів Міністерства культури України, спрямованих на перетворення у сфері культури», яким, у тому числі, передбачається внесення на розгляд парламенту окремого законопроекту про основні напрями культурної політики [7].

 

Погоджуємось із думкою Т.В. Черненко та О.Л. Валевського щодо основних напрямів роботи ключових інституцій у сфері культури в контексті забезпечення духовної консолідації українського суспільства. Зокрема,  Міністерству культури України, Комітету Верховної Ради України з питань культури та духовності із залученням громадських експертних інституцій на етапі широкого публічного обговорення розпочати роботу над створенням законопроекту «Про засади державної культурної політики», передбачивши у ньому викладення наступних положень:

- визначення місії та ролі державної культурної політики у сучасних реаліях на засадах відмови від патерналізму адміністративних структур над закладами культури;

- визначення механізмів гарантування реалізація такої культурної політики, яка враховує історичні, соціальні та етнічні особливості окремої території, залишивши за центром повноваження визначення стратегічних напрямів, збереження історичної спадщини, інформаційної підтримки культурного процесу тощо.

- визначення шляхів формування та реалізації культурної політики від етапу планування до впровадження, унормувавши модель взаємодії органів управління із неурядовими експертними та громадськими організаціями, які професійно працюють у сфері культури;

- визначення об'єктивних критеріїв ефективності культурної політики, яка має вимірюватися кількісними та якісними показниками.

- визначення соціальних стандартів (т. зв. «мінімальний культурний кошик») доступу населення до культурних послуг, що гарантуються державою. Кабінету Міністрів України, Міністерству культури України:

- розробити та затвердити перелік та обсяг послуг у сфері культури, порядок їх надання, показники виконання та якості та загальнодержавні нормативи забезпечення населення культурними закладами (бібліотеками, клубами, шкіл естетичного виховання) [7].

 

Міністерству культури України із залученням неурядових експертних інституцій:

 - розробити та внести зміни до Положення «Про формування складу та організацію роботи конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду керівника державного закладу культури, що належить до сфери управління Міністерства культури України», затвердженого наказом міністерства від 31.05.2016 № 380, які б забезпечили дотримання принципів  прозорості, неупередженості та конкурентності у роботі комісій, зокрема через зміну механізму формування персонального складу конкурсних комісій з чіткою системою професійних вимог до членів конкурсних комісій. Має бути передбачений і механізм оскарження результатів роботи конкурсних комісій [7].

 

Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, Міністерству інформаційної політики України із залученням мистецької громадськості, неурядових експертних інститутів:

- започаткувати процес громадського обговорення та міжнародних експертів законопроекту «Про Український культурний фонд» № 5491 від 06.12.2016, звернувши увагу на необхідність ґрунтовного доопрацювання;

- з метою активізації культурного процесу у регіонах підтримати ініціативу створення загальнонаціонального конкурсу “Культурна столиця України», шляхом широкої інформаційної промо-кампанії, залучаючи представників місцевого самоврядування та бізнесових структур, які зацікавлені у розвитку культури в регіонах [7].

 

Таким чином, розвиток державної політики у сфері культури є необхідною і безальтернативною умовою формування в Україні ефективної соціально-економічної системи. Реалізація вказаних положень сприятиме розвиткові соціального захисту населення, відродженню духовних цінностей українського суспільства та його консолідації. Досягненню соціально-орієнтованих цілей сприятиме зростання фінансування суб’єктів сфери культури та освіти, розвиток творчого підходу до вирішення нагальних проблем, покращення якості послуг, активне освоєння культурних інновацій, зменшення відтоку працівників культури.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Про культуру: Закон України № 2778-VI від 14 грудня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2778-17
  2. Розпорядження КМУ № 119-р від 01.02. 2016 р. «Про схвалення «Довгострокової стратегії розвитку української культури − стратегії реформ» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/ uk/cardnpd?docid=248862610
  3. Бойко В.І. Методичні аспекти впливу державного регулювання на сферу культури  [Текст]/ В. І. Бойко // Інвестиції: практика та досвід. – 2015. – № 6. – С. 77-80. 
  4. Консолідація українського суспільства: шляхи, виклики, перспективи: інформаційно-аналітичні матеріали до Фахової дискусії 16 грудня 2016 р.  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.razumkov.org.ua/upload/Identi-2016.pdf
  5. Кучин С. П. Особливості державної політики в сфері культури та освіти (соціально-економічний аспект) [Текст] / С. П. Кучин // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. - 2013. - № 2. - С. 40-48.
  6. Худолій М. В. Глобалізація як чинник впливу на державну політику у галузі культури [Текст]/ М. В. Худолій // Культура і мистецтво у сучасному світі. - 2013. - Вип. 14. - С. 121-128.
  7. Черненко Т.В. Актуальні питання реформи державної культурної політики в сучасних умовах [Електронний ресурс] / Т.В. Черненко, О.Л. Валевський // Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/ files/rul_pol-f0ae6.pdf 

 

REFERENCES:

  1. About culture: Law of Ukraine № 2778-VI, of 14 December 2010. – Available at:  http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2778-17
  2. About approval of the Long-term Strategy for the Development of Ukrainian Culture - Strategy for Reforms: The CMU order № 119-р, of 1 February 2016. – Available at: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=248862610
  3. Boiko, V.I. (2015). Methodological aspects of the influence of state regulation on the sphere of culture. Investments: practice and experience, No. 6, P. 77 - 80.
  4. Consolidation of Ukrainian society: ways, challenges, perspectives (2016). Informational and analytical materials to the Professional Discussion, of 16 December 2016. –  Available at: http://old.razumkov.org.ua/upload/Identi-2016.pdf
  5. Kuchyn, S.P. (2013). Features of state policy in the field of culture and education (socio-economic aspect). Foreign trade: economics, finance, law, No. 2, P. 40-48.
  6. Hudolii, M.V. (2013). Globalization as a factor influencing state policy in the field of culture. Culture and art in the modern world, No. 14, P. 121 – 128.
  7. Chernenko, T.V. (2016). Topical issues of the reform of the state cultural policy in modern conditions. – Available at: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/rul_pol-f0ae6.pdf

 

 

 



Создан 08 дек 2018